Наприкінці лютого відбувся національно-патріотичний виховний захід від викладачки української мови Оксани Баркар. Викладачі та здобувачі освіти ВСП «Фаховий коледж вимірювань ДУІТЗ» зібралися, щоб говорити про те, що живе в нашому серці змалку…про мову, якою мама співала колискову, про Святкування Міжнародного дня рідної мови, яке відзначають 21 лютого, починаючи з 2000 року. Про Україну і 24 лютого – дата, яка назавжди закарбувалася в серці кожного українця як день початку повномасштабного вторгнення. Сьогодні ми згадуємо тих, хто віддав життя за нашу свободу, та об’єднуємося у спільній молитві за мир і перемогу. Про українську жінку.
Усі присутні підтримали думку, що мова має значення. Це та рушійна сила, яка об’єднала українців і весь світ та веде до перемоги України. Підтримувати культурне розмаїття, захищати мови корінних народів, утверджувати українську мову як державну, посилювати обороноздатність держави – наше спільне завдання, щоб більше ніколи не повторилося 24 лютого 2022 року. 24 лютого – це не просто дата в календарі. Це точка, з якої почався відлік нової реальності. Реальності, де кожен з нас зробив вибір: залишитися людиною. Залишитися небайдужим. Залишитися українцем.
Окрім того, українці святкують 25 лютого День української жінки – молоде свято, яке запропонували відзначати у Верховній Раді в 2023 році. Законопроєкт поки не ухвалено, тож згідно з законодавством такої події ще не існує. Але ідея її відзначати дуже сподобалась суспільству, тож святкування проводиться неофіційно.
Ідея запровадити це свято виникла у 2023 році як гідна альтернатива Міжнародному жіночому дню 8 березня – святу, яке за часів СРСР втратило свій первісний правозахисний сенс і перетворилось на стереотипний день «весни, краси та ніжності». Натомість День української жінки має на меті остаточно відійти від нав’язаних радянських стереотипів і показати справжню роль жінки у становленні нашої держави та суспільства.
Учасники виховного заходу згадали дні, які для нас, українців, сьогодні не лише дати, а символ нашої незламності. Ми протистоїмо ворогу не лише на полі бою, а й у щоденній праці, у відповідальності, у збереженні української ідентичності. І сьогодні, через чотири роки, наша спільна мета залишається незмінною — Перемога, що принесе Україні мир, свободу й справедливість.
Пам’ятаймо тих, хто віддав життя за Україну. Підтримуймо тих, хто сьогодні на передовій.
Бережімо наш найкращий цвіт –рідну мову – збагачуймо її і розвиваймо, дбаймо про її чистоту і красу!
Віримо в Збройні Сили України. Україна була, є і буде. Разом — до Перемоги!